Пройшов російський полон, шість російських тюрем, і не зламався.

Після звільнення з шестимісячного полону в червні 2025 року Жолкевський Віталій Віталійович з родиною оселився у м. Бар. Має славну родину, разом із дружиною виховують трьох дітей.

До 2014 року він проживав у Криму, а після анексії став до лав ЗСУ.

Розмовляє гарною українською

Його свідчення — це правда про нелюдські умови утримання українських військових, спроби ворога зламати моральний дух та насильницьке нав’язування російської мови.

“Кожне українське слово там було моїм спротивом. Вони хотіли, щоб ми забули, хто ми є, били, коли полонений не переходив на російську. Але мова — це наша свобода», — поділився ветеран.

Це ще раз підкреслює, що українська мова є основою нашої національної ідентичності, а її збереження та розвиток — питання безпеки і державності.

Віталій Віталійович розповідав, що йому пощастило, що він попав у списки на обмін полоненими.

При цьому зауважує, що якщо військові ще мають надію повернутися через обмін, то для полонених цивільних така надія – примарна. Бо про їх там перебування може не знати українська сторона. Бо ворог переважно не дає інформації про полонених цивільних, використовує як рабів.

Пан Віталій просить на усіх інформаційних площадках закликати піднімати питання цивільних полонених, активно використовувати міжнародні механізми для їхнього повернення.

Зустріч також відбулася у рамках розгляду питання про процедурні питання виділення компенсації на купівлю житла для військових за однією із державних програм.

Дане питання – під особистим контролем першого заступника начальника Вінницької обласної військової адміністрації Наталі Заболотної.

Наталя Михайлівна Наталя Заболотна щоразу наголошує, що маємо допомогти кожному ветерану зорієнтуватися йому у можливостях отримання різносторонньої підтримки від держави.

Комісійно призначено суму очікуваної компенсації на придбання житла у розмірі до 3 млн. грн.

Вірю, що ще вітатимемо з новосіллям.

Хочу при цьому дуже щиро подякувати і помічнику ветерана Барської громади — Ігорю Петровському, який і сам пройшов горнило війни. Сьогодні він допомагає ветеранам. Пліч о пліч він іде і з Віталієм у вказаному питанні.

Ми сильні, бо разом. Ми вистоїмо, бо боремося.