Життя прожити — не поле перейти. Напевне, всім відома ця народна мудрість. Комусь виділено долею багато пережити, пройти важкі жорстокі випробування, а в іншого життя - як один спалах.
Іван Ілліч Прокопишен пройшов не короткий і не простий життєвий шлях. Ще не досягнувши 18-и років, пішов захищати Україну в роки Другої світової війни, був поранений. Після закінчення війни ще майже п’ять років продовжував нести строкову службу в рядах Збройних Сил. Але цей солдат був везучий, повернувся живим додому, одружився. З дружиною народили доньку, яка дуже схожа на батька зовні і за характером. А ще він виховував сина від першого шлюбу дружини як свого рідного.
Працював, як і воював на фронті, - на совість, з повною віддачею сил та здібностей. Має і фронтові нагороди, і нагороди за мирну працю.
28 червня цього року Івану Іллічу виповнилось 90 років. Свій ювілей він очікував із нетерпінням, великим бажанням зустрітися в колі сім’ї з рідними та друзями, на жаль, уже без дружини Явдокії Андріївни, яка померла багато років тому. А він живе з сім’єю доньки Ніни та зятя Володимира в с. Олександрівка, оточений шаною, любов’ю і затишком.
На іменинах було багато людей. Всі вітали ювіляра. Голова ветеранської організації вручив йому грамоту від районної ради ветеранської організації. Слова вітання та подарунки були від Станіславчицького сільського голови: ветеран народився і тривалий час прожив у Станіславчику, а також від Олександрівської сільської ради.
Але цей день виявився невдалим для іменинника — через необережність упав і отримав перелом тазобедреного суглоба. Довелось рідним відвезти батька в лікарню, де він тиждень лікувався. Тепер Іван Ілліч знову вдома, його доглядають діти й онуки.
Іван Ілліч в Олександрівці — останній і єдиний ветеран та учасник бойових дій в роки Другої світової війни. Жителі села, які знають цього мудрого, активного чоловіка, разом із ветеранською громадськістю зичать йому швидкого одужання, дякують за подвиг як визволителя.
Життя Івана Ілліча є справжнім прикладом для всіх поколінь. Хай Бог дарує йому свою благодать, а люди — найщирішу вдячність.
З повагою, В. ХРИПЛИВИЙ,
голова первинної ветеранської організації с. Олександрівки
