Так, цьогоріч їх 75, юних і активних, сміливих і креативних, які покидають свої «альма матер» і, дзюркотливими, чистими джерельцями вливаються в житейську ріку, ріку часу. Разом із директорами шкіл, із класними керівниками, з батьками зібралися вони на площі перед Браїлівською селищною радою на свій останній шкільний бал 26 червня 2018 року.

  Браїлів уже не вперше приймає таку категорію гостей. Відпрацьована технологія, складені сценарії, набралися досвіду організатори. Усе продумано, все вивірено.

  А якщо сюрпризи – то тільки заплановані. Про все подумала директор районного Будинку творчості школярів та юнацтва А.Д.Ланова та її творчі колеги. А.Л.Скрипкар у тому числі. Хорошою піснею для старшокласників по суті відкрив він «зірковий» бал випускників 2018 року...

  Традиційно були привітання й від очільників району й селища. Щасливого «лету» в доросле життя, успіхів у справах, житейського благополуччя бажали випускникам перший заступник голови РДА, в минулому освітянин О.І.Монастирський, голова районної ради, сам батько цьогорічного випускника В.Г.Малярчук, начальник відділу освіти РДА І.В.Цимбал та Браїлівський селищний голова В.Д.Резедент. Інна Володимирівна, зокрема, нагадала, що сьогоднішній випускний бал на районному рівні вже десятий за ліком, став традицією району. Десять років тому тут, на браїлівській землі, танцювали свій останній шкільний вальс 188 випускників шкіл району. Більшість із них отримали високу освіту, зарекомендували себе чудовими спеціалістами, працюють в Україні і за кордоном. Така ж дорога стелиться й винуватцям нинішнього торжества: районна освіта зробила все, аби діти з сільських шкіл не мали комплексу неповноцінності перед ровесниками з великих міст і мали такі ж знання.

  А потім ведучі свята одну за одною стали викликати на площу «команди» випускників, які гордо крокували услід за директорами шкіл. Клацали затвори фотоапаратів, миготіли «блискавки» побілок: це батьки, знайомі й браїлівчани, які прийшли на бал, фіксували для історії те, що більше ніколи не повториться.

  Зрештою, більшість із того, що відбувалося тут, під брайлівським небом, не повториться ніколи. Тому так часто звучало слово «востаннє». Не сказати б, із сумом, та все ж гірчинка в тому слові і в тих дійствах була. Але це якраз той випадок, про який поет сказав, що із болем радість обнялась.

  Ось гордість шкіл – медалісти. Красиві й горді стояли вони під золотими зірками на блакитному тлі. Найбільше їх у Станіславчицькій школі – із дванадцяти випускників аж четверо. На чолі своїх вихованців директор школи Г.І.Півнюк ішла, тримаючи в руках цілу «охапку» нагород на стрічках. На це приємно було дивитись. Хай воно увійде в історію.

  Хай усе, що того дня відбувалося в Браїлові, увійде в історію, - пісні з «заготовками» і без них, пускання повітряних кульок у вечірнє небо, смакування торта, що краяли одного для всіх, напутні слова, «батл» батьків випускників із Браїлова й Станіславчика, і, звичайно ж, останній шкільний вальс. Не загубіться в бурхливій ріці часу, 75 молодих джерелець Жмеринського району!

  М.ТАТАРИН