18 березня 2018 року свою соту весну зустрів ветеран Другої світової війни, людина з бойовим, трудовим та життєвим досвідом Веселюк Василь Іванович, мешканець с.Леляки Жмеринського району. Привітати легендарного ювіляра до нього завітали голова районної ветеранської організації Анатолій Паламарчук, начальник відділу інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю райдержадміністрації Оксана Сокол, Леляцький сільський голова Олександр Смущак, депутати сільської ради, колеги з вагонного депо. Гості дякували ювіляру за виявлену мужність і героїзм в роки війни та невтомну працю у післявоєнний час. Побажали йому міцного здоров’я, довголіття при доброму здоров’ї, благополуччя, підтримки та уваги близьких людей.

  Від райдержадміністрації та районної ради ювіляр отримав Подяку, грошову винагороду та квіти.

  Складний життєвий шлях пройшов Василь Іванович. Пережив такі періоди , які ми зараз вивчаємо як історію.

  Народився ювіляр у Леляках, в сім’ї Івана та Ганни Веселюків. Як і більшості українських родин, їм довелось пережити голодомори, ніші лихоліття.

  Після 5 класів середньої школи Василь пішов працювати у колгосп, щоб допомагати батькам. А у 1938 році його призвали в армію. Служив на Кавказі, саме звідти в 1941 році поїхав на фронт. Воював у складі 127 Стрілецької дивізії. Одного разу його, пораненого, контуженого, без свідомості, кремезного хлопця, винесла із поля бою тендітна медсестра Ніна. Як виявилось, це була його доля: вони пройшли поруч усю війну, а згодом одружилися. Крок за кроком разом із мільйонами бойових побратимів Василь Василюк визволяв міста України та Будапешт. За хоробрість та самовіддану службу нагороджений орденом «За Мужність» і багатьма медалями.

  Після демобілізації у червні 1946 році Василь Веселюк повернувся у рідне село і одразу ж подався у вагонне депо Жмеринка. Працював тут аж до виходу на пенсію: слюсарем із ремонту вагонів та оглядачем вагонів. До будь-яких обов’язків та доручень ставився з властивим йому ентузіазмом і професіоналізмом. Був прикладом самовідданої праці для молоді. За високі досягнення у роботі керівництво підприємства його неодноразово відзначало. Василь Іванович і Ніна Василівна виховали гарну доньку Людмилу. Тепер чуйний дідусь має онуків, правнуків та прапраправнуків. Після смерті дружини вони гріють йому душу і тішать серце.