Хрипливий Володимир Юхимович, за словами матері, народився 21 серпня 1942 року в с. Носківці Станіславчицького району Вінницької області. Батько, Хрипливий Юхим Федорович, воював і загинув у Другій світовій війні. У похоронці повідомлялося, що Юхим Федорович пропав безвісти. (Довгий час Володимир Юхимович розшукував відомості про місце загибелі і поховання батька, проте з військового архіву прийшло повідомлення із датою важкого поранення - 12 лютого 1945 року. На стелі у селі Носківцях вказана дата смерті – 12 квітня). Мати, Ольга Олексіївна, залишилася вдовою з трьома дітьми на руках. Сім`ї довелося перенести голод 1947 року. Щоб підняти дітей на ноги, матері доводилося важко працювати в колгоспі з ранку до пізньої ночі.

  В 1949 році Володимир Юхимович пішов у 1 клас, а в 1959 закінчив 10 класів Носківецької СШ. Після закінчення середньої школи спробував поступити до Вінницького медінституту, проте його спіткала невдача. До армії, в яку був призваний у 1961 році, працював будівельником в колгоспі с. Носківці. Службу в армії проходив у 1961-1964 роках в Естонії, у хімічно - радіаційній розвідці ракетної частини. Після звільнення з лав армії повернувся до рідного села і працював будівельником. В 1967 році вступив до Чернівецького державного університету (на історичний факультет) без відриву від виробництва.

  З 1966 року працював вчителем фізвиховання в Кармалюківській СШ, а з 1968 року перевівся вчителем історії і географії Коростовецької школи, в якій пропрацював до 1971 року. У 1968 році одружився і з 1971 по1973 працював в Кудіївецькій школі. З 1973 року по переводу працював вчителем історії і географії Олександрівської ЗОШ. З 1982 року обраний секретарем парткомітету радгоспу, де пропрацював до 1988 року. З 1988 року і до 2010 року працював вчителем історії і правознавства Олександрівської ЗОШ І – ІІІ ст.

  З 1976 по1981 роки у літній період працював начальником піонерського табору, який був в с. Олександрівка від Міністерства харчової промисловості. З часу створення Олександрівської ЗОШ брав участь у відкриті вечірньої і заочної школи для дорослого населення по здобуттю середньої освіти.

  Володимиром Юхимовичем написана «Історія Кудіївського православного храму», «Історія села Шевченково», він брав активну участь у створенні і наповненні експонатами музею історії с. Олександрівка.

  В серпні 1973 році Володимир Юхимович був призначений учителем історії та географії Олександрівської неповної середньої школи, яку тільки що відкрили. Приступивши до роботи, став цікавитися історією краю, зокрема історією села Олександрівка. Вважав, що без цих знань учитель не може повноцінно викладати дані предмети. Краєзнавством Володимир Юхимович цікавився ще до роботи в Олександрівці, коли працював в селах Кудіївці, Коростівці, Кармелюково.

  Ідея створення музею в с. Олександрівка виникає ще в 1973 році спільно з покійним директором радгоспу ім. 50-річчя Великого Жовтня Касьянчуком Д.Ф. В школі Володимир Юхимович вів історичний гурток та гурток «Червоні слідопити», і через гуртківців він почав збирати предмети давнини, які потім стали експонатами музею. Невелика музейна кімната була створена у 1978році, яка була розташована в залі на другому поверсі місцевого Будинку культури, але вона не відповідала вимогам музею. Коли було побудоване нове приміщення дитячого садка в с. Олександрівка, то Д. Ф. Касьянчук запропонував розташувати музей в залишеному приміщенні, де він знаходиться до теперішнього часу. В листопаді 1982 року, за пропозицією Касьянчука Д. Ф. ,Хрипливий В.Ю. був обраний секретарем партійного комітету радгоспу. На виборну посаду Володимир Юхимович був переведений із посади заступника директора школи з навчально-виховної роботи. Працюючи разом з Дем’яном Федоровичем, йому було простіше втілювати в життя ідею створення музею історії села і радгоспу. Володимир Юхимович часто їздив у м. Вінницю в обласний краєзнавчий музей, працював разом з Касьянчуком в державних архівах, де знайшли багато історичного матеріалу по нашому краю, навколишніх населених пунктах, переписували, фотографували. Хрипливий В.Ю. спілкувався з методистом обласного краєзнавчого музею Максименко Леонідом, який допоміг їм скласти план експозицій музею.

  Вони вибирали по всій області і за її межами варіант музею, який би підійшов для села. Побувавши в архіві в Кам’янець - Подільському, Тульчині, Тиманівці, Шепетівці, в м. Києві та інших музеях, Дем’ян Федорович шукав майстрів музейної справи, оформлювачів, і їх було знайдено в рідному його селі Самчики. Оформляти Олександрівський музей почали Спажинський Олександр та художник Касьянчук Павло Федорович - рідний брат Дем’яна Федоровича. Кожен предмет, документ серйозно вивчався та перевірявся на достовірність.

  Приміщення музею було відремонтоване, реставроване і підготовлене для експозицій за кошти місцевого господарства, всі роботи по оформленню також оплачувалися за рахунок радгоспу. Разом з Павлом Федоровичем Хрипливий В.Ю. об’їздив навколишні села – Носківці, Кудіївці, Голубівка, Слобода - Носковецька, де збирали матеріали для музею, спогади старожилів, перевіряли їх достовірність. До збирання експонатівбуло залучено актив села, вчителів, спеціалістів радгоспу, учнів школи. Всіма було зібрано більше тисячі предметів, із них більше 400 оригінальних, неповторних. Самотужки велися розкопки стоянок часів Трипільської культури на землях радгоспу. Всі люди проявляли інтерес до створення музею, несли свої цікаві предмети.

  9 травня 1985 року, на 40-річчя Великої перемоги, Олександрівський музей відкрив двері для відвідувачів. Хрипливий В.Ю. провів першу екскурсію відвідувачам, яких було запрошено з числа колишніх мешканців Олександрівки, він прислухався до зауважень та поправок. Олександрівський музей відвідали делегації з усіх частин світу. Музей - це наша гордість.

  У 1988 році Хрипливий В.Ю. повернувся працювати в школу. Не стало Дем’яна Федоровича, але і екскурсії, і уроки Хрипливий В.Ю. проводив у музеї. З грудня 1998 року по квітень 2013 року Хрипливий В.Ю. очолював музей як директор, екскурсовод. Сьогодні в музеї є 517 предметів основного фонду, 672 предмети науково-дослідницького – всіх приблизно 1200 предметів. За час роботи музею, його відвідало близько 50 тисяч чоловік. Хрипливим В.Ю. було написано історію сіл Олександрівка, Шевченкове, публікації про ветеранів і цікавих людей, влаштовуються виставки, проводиться науково-дослідницька робота, виготовлено ілюстративний буклет про музей. Музей став гордістю не тільки села, а й району та області. В сьогоднішній нелегкий матеріальний час ми живемо, діємо і маємо надію на майбутнє.

  Постійно музей поповнюється новими експонатами, документами. При музеї діє гурток «Юний екскурсовод - краєзнавець» з числа учнів Олександрівської ЗОШ I-IIIступенів. Сьогодні музей очолює онук покійного Касьянчука Д.Ф. – Кичак О.І., продовжуючи справу своїх предків.

  З 2013 року Хрипливий В.Ю. перебуває на заслуженому відпочинку, та такій людині спокій тільки сниться: загальний трудовий стаж 54 роки, із них 44 - безперервної роботи в школі, з яких 37 років в Олександрівській ЗОШ. На даний час Володимир Юхимович очолює Олександрівську організацію ветеранів. Турбота про людей старшого віку, розв’язання різних проблем він здійснює спільно з соціальними працівниками с. Олександрівки і с. Кудіївці.

  За час роботи на громадських засадах отримував і отримує нагороди, відзнаки, грамоти, медаль «За особливі заслуги перед громадою», медаль «25 років ветеранського руху», знак «За відміну роботу у ветеранській раді». Хрипливий В.Ю. є членом президії Жмеринської районної ветеранської організації.

  Влітку 2018 року Володимир Юхимович зі своєю дружиною Надією Іванівною святкуватимуть золоте весілля. Ця сім`я є прикладом для наслідування для всіх поколінь односельчан. Разом з дружиною вони виростили двох прекрасних доньок, сьогодні мають четверо онуків, правнука.

  Шановний Володимире Юхимовичу, у ці новорічно – різдвяні дні прийміть вітання від колективу Олександрівської ЗОШ I-III ступенів, вдячних жителів всієї громади за Ваш взірець людяності та порядності. Бажаємо Вам міцного здоров`я і ще багато років нести тепло, радість у серця односельчан, передавати багатющий досвід молодому поколінню.

  К.Зарічна