Нещодавно з Литви повернулися голова Жмеринської районної ради В.Г.Малярчук, його заступники з економічних та євро інтеграційних питань Е.І.Крайнік і Н.В.Рожок, які на запрошення наших побратимів із Расейняя побували там з нагоди святкування 99- річчя відновлення державності Литовської Республіки. Про те, що бачили, чули, де побували і які враження винесли, - в інтерв’ю М.М.Райчук із В.Г.Малярчуком.

  - До Расейняя ми приїхали пізніше, аніж планували: довго чекали на польському кордоні, - почав свою розповідь Василь Григорович. - Що ж до перебування на литовській землі, то було воно насичене поїздками і зустрічами. Найперша – в Шилуву. Шилува - село Расейняйського району, де в ХVІІст. людям з’явилася Матір Божа. Це місце поклоніння не тільки литовців, а й усіх католиків, таких у католицькому світі є всього шість. Дуже гарний, величний храмовий комплекс, пишне убранство костьолу. Ми вже не вперше там, бо п’ять років тому побували в Литві з дружнім візитом і відвідали це святе місце, а тепер відновили колишні враження.

  Запам’яталася Шилува ще й прийомом у старости, відвідинами місцевих школи й дитячого будинку. Старост там обирають на конкурсній основі. У районі є 12 старост, кожен із яких відповідає за 6 –8 сіл. А школа двоповерхова, побудована в європейському стилі, з великим спортивним залом, ліфтом для інвалідів, світлими класами. Навчається тут 219 учнів, причому більшість – немісцеві. На навчання останніх звозять шість шкільних автобусів, три своїх і три – орендованих. Харчування в школі платне, безкоштовне тільки для соціально незахищених дітей. Учителі заробляють за місяць 600 – 800 євро. Причому деякі доїжджають на роботу за 50 км, витрачаючи на проїзд до 100 євро. Освіта в Литві дванадцятирічна.

  Позитивне враження залишив і дитячий будинок на 50 чол. Це кілька будиночків, де проживають по 8 дітей, підібраних за складом характеру. Є всі умови для проживання, але про щастя жити без батьків говорити не доводиться.

  До речі, в Шилуві ми побували за цей час двічі, бо в день святкування – 16 лютого, там відкривали пам’ятну дошку одному з «лісових братів» - це люди, за стилем боротьби схожі на наших бандерівців, там вони у великій пошані.

  - Медициною тамтешньою ви також цікавилися, адже тема ця нині дуже актуальна...

  - Так, цікавились ми й медициною, причому предметно. Побували в центральній лікарні на 150 ліжок, яка входить у тамтешній госпітальний округ. Гідом нам був директор лікарні, який розповів, які зміни сталися за останніх п’ять років. Виявляється, кількість працівників суттєво скоротилася. Ми відвідали пологове відділення, реанімацію. Вони на той час були порожні, але готові до роботи. Пологове відділення у них збиткове – торік було всього 310 пологів. Зроблено 1300 операцій – вдвічі менше, аніж у нас. У лікарні працює 60 лікарів і 141 медсестра. До слова, 20 лікарських місць вакантні: литовці їздять заробляти за кордон, там краще платять.

  Але що впало у вічі, - це оснащеність лікарні сучасною технікою. Нам до них ще далеко. У лабораторії, яку також відвідали, найскладніший аналіз робиться протягом години... Щоб оцінити ці цифри й порівняти з нашими, нагадаю, що Расейняйський район – це сумарно 35 тисяч мешканців, 12 тисяч із яких проживає в районному центрі...

  - Розкажіть, будь ласка, детальніше про саме святкування в Расейняї, як воно проходило і які враження.

  - Свято розпочалося о восьмій ранку молитвою в костьолі за державу. На десяту були назначені урочистості в сесійній залі. Вони були нетривалі і розпочалися з виконання Державного Гімну Литовської Республіки, які зал співав «наживо», не під фонограму. Багато людей прийшли у народних строях. Виступав і я з вітальним словом від Жмеринського району. Коли привітався литовською, зал зааплодував. Ми привезли литовським друзям подяки за придбані для наших «атошників» 100 комплектів одягу, сувеніри.

  А потім усі вийшли надвір, де відбулася фотосесія коло Державного Прапора з квітів. За ним – концерт.

  Наступного дня наша делегація поїхала до Вільнюса, де побувала в сеймі і піднімалася на місцеву телевишку, яку, пригадуєте, в 1991 р. радянські війська розстріляли за державницькі настрої народу. Тоді загинуло 13 її працівників. Ця телевежа за висотою третя в Європі...

  - П’ять років – відрізок часу достатній для того, аби побачити зміни, що сталися. Як змінився Расейняй від часу ваших попередніх відвідин?

  - Місто чистеньке, у центрі – старовинна забудова, по околицях – висотки. Усе утримується на належному рівні. Якихось особливих змін не побачив.

  - А люди? Вони понурі, як наші, чи веселі, усміхнені? На обличчях людей завжди «написано» їх життя...

  - Зустрічались більше облич задоволених, усміхнених. Але загалом литовці у своїй більшості - народ неемоційний, стриманий. Вони навіть поспішають повагом, без поспіху. Збоку це дуже видно. Загалом красивий, привітний народ. Наступного року будуть святкувати 100 – річчя відновлення державності. Як дасть Бог дочекатися, хочеться знову побувати в Расейняї...