В ніч з 19 на 20 липня 2016 року перестало битись серце Героя Радянського Союзу, генерал – майора у відставці КОВАЛЬОВА Івана Платоновича .

  Народився 21 травня 1921 року в с. Тарасівка Жмеринського району Вінницької області в сім’ї робітників. Закінчив школу №5 в м. Нікополь Дніпропетровської області. Працював токарем на Нікопольському металургійному заводі.

  Проживав в селі Тарасівка. 21 травня 2016 року йому виповнилось 95 років.

  Війна для Івана Ковальова розпочалась у 17 років. На фронт він потрапив у жовтні 1941 року. У той час проходив навчання у полковій школі однієї із стрілецьких частин під Москвою. Вперше у бій пішов під Вязьмою, отримав важку травму і довго одужував. Після цього пройшов навчання на командирських курсах і почав керувати взводом спецроти, призначенням якого було підривати комунікації ворога, знищувати його живу силу.

  На сайтах, присвячених героям війни, Івана Ковальова названо одним із найуспішніших підривників Другої світової. У батальйоні він мав прізвисько Бурундук – через невисокий зріст, худорлявість і спритність.

  У березні 1943-го Івана Ковальова разом із взводом, яким він керував, десантували літаком у тил ворога на Північно-Західному фронті. За сім місяців боротьби на ворожій території взвод лейтенанта Ковальова пустив під укіс 16 ешелонів з живою силою і технікою, підірвав і спалив 17 мостів і один залізничний 56-метровий міст через річку Кеб, підірвав 40 автомашин, 2 танки і одну бронемашину.

  Це лише невеличка частка подвигу Івана Платоновича, за який у червні 1944-го двадцятидворічного Івана Ковальова за уміле керівництво взводом і особисту відвагу нагороджують Золотою Зіркою Героя. Власне, новина про нагороду врятувала йому життя, – того дня чоловіка мали розстріляти за "невиконання наказу", бо "не так" підірвав міст, по якому рухався небезпечний ешелон ворога.

  Закінчилась війна для Івана Ковальова на Далекому Сході. Після перемоги він ще вісім років служив на Сахаліні на посаді начальника інженерного полку зв'язку.

  До рідної Тарасівки, перетвореної нацистами на руїни, герой повернувся із важкими травмами , двома контузіями і великими планами на відбудову села. Іван Платонович побудував поштове відділення і довгий час його очолював, потім працював у колгоспі, деякий час на будівництві.

  Хоча старі рани й давались взнаки, до кінця вів активний спосіб життя. Ще два роки тому він сам ходив за покупками, порався на 38 сотках городу. Виконувати домашню роботу йому допомагала доглядальниця, дбали про нього й діти, онуки та правнуки.

  Щороку Герой виступав на святкових зборах, розповідав учням про війну, приймав квіти і поздоровлення. На жаль, вік і старі травми беруть своє, - самостійно пересуватися він вже не міг. Але до останнього приймав у себе друзів, багато часу проводив із дітьми та онуками.

  Незважаючи на важкі випробовування, які випали на долю Івана Платоновича, він завжди був великим життєлюбом та оптимістом.

  Жмеринська районна державна адміністрація, Жмеринська районна рада глибоко сумують з приводу смерті Героя Радянського Союзу, легендарного мужнього воїна Ковальова Івана Платоновича.

  Його життя є прикладом для наслідування молодшого покоління.

  Його славетне ім’я назавжди буде вписане золотими літерами в сторінку історії нашого краю.

  Вічна Пам’ять та Спокій, Царство Небесне!