«Дзвенить струмочком рідна мова».

  Як нема без зірок небозводу,
  Як блакиті без сонця нема,
  Так і мови нема без народу,
  І народу без мови нема.

  В. Забаштанський.

  «Українська мова – це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов’їна. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись виплеканою народом у віках рідною мовою» саме такими слова розпочався захід у КЗ «Жмеринська ЦРБ ім. В. П. Вовкодава», на який завітали учні шкіл Жмеринщини, приурочений до Міжнародного дня рідної мови, що відзначається 21 лютого.

  Нелегка історія утвердження нашої мови. Довгий час заборонялося навчати дітей, розмовляти та писати українською мовою. У важкі 30-ті роки почалося нищення культурних сил України. Одні були репресовані, гинули в таборах і на заслані, інші перестали писати, залишили рідний край. Цей період історії справедливо названо «розстріляним відродженням». Не дивлячись на те, вона вистояла, передавалася із вуст в уста й від серця до серця, оспівана в радості та горі. Вона могутніла разом зі сторічними дубами, наливалася життєвою силою золотистої пшениці. Багато зробили для її вдосконалення визнані представники народу, освідченні люди різних часів – письменники, вчені, видавці…

  Споконвіку народ лише тоді ставав нацією, коли в нього з’являлася мова.

  А скільки страждань витерпіли українці захищаючи своє слово? Про це ми дізнаємося з віршів, прози, бо не було ще на нашій землі поета, який не вболівав би за долю рідної мови, не оспівував її м’якість, пісенність, ніжність. Ми з гордістю і пошаною називаємо імена тих, хто у важкі часи підіймав свій голос на захист своєї мови, це і Т. Шевченко, О. Олесь, В. Симоненко, П. Тичина, М. Куліш, В. Сосюра, Л. Костенко та багато-багато інших талановитих культурних діячів, які на сторожі людської гідності і честі славили слово.

  Рідна мова! У кожного народу ти своя, особлива, найдорожча у світі. Але ніщо не зрівняється з українською мовою, бо вона найчарівніша, найяскравіша з усіх мов.