Вчитель, поет, краєзнавець і просто добра людина... (до 85-річчя від дня народження Михайла Петровича Антонюка)

  У ці січневі дні ми, жмеринчани, знову згадуємо про людину, життя якої повязано зі Жмеринщиною. Михайло Петрович Антонюк... Нещодавно йому виповнилось б 85...

  Народився і зростав неподалік від Жмеринки – у селі Івонівці на Тиврівщині.

  Закінчивши Жахнівську семирічку, вступив до Вінницького педагогічного училища, пізніше закінчив факультет фізичного виховання Камянець-Подільського та хіміко-біологічний Уманського педінститутів. По закінченні вузу недовго працював в м. Гусятині, а далі була служба у війську.

  Вчительська доля привела Михайла Петровича у с. Сербинівці Жмеринського району. Дванадцять років він працював учителем тамтешньої середньої школи. Потім упродовж десяти років був директором школи у Стодульцях.

  Талановитого, енергійного вчителя не могли не помітити. Його призначають на посаду завідуючого Жмеринським райвідділом освіти. Цій посаді Михайло Петрович віддав двадцять років свого життя. Про те, якими насиченими вони були, свідчить хоча б те, що за той період у районі було зведено чотирнадцять нових шкіл, у десятьох сільських школах – добудовано нові приміщення. Всього під його керівництвом на Жмеринщині діяло близько сотні навчально-виховних закладів, працювали сотні педагогів.

  Не дивлячись на постійну зайнятість, завжди в душі Михайла Петровича жила ще одна схильність – любов до слова, до літератури. Ось як він сам казав про це: «Любов до літератури я мав з дитинства. Бо народився в мальовничому селі, де мої земляки й досі бережуть дотепне слово, іскрометні вислови, прислів’я, приказки». Вони й стали невичерпним джерелом його повсякденного життя, його творчості.

  За ініціативи М.П. Антонюка при районному відділі освіти було створене літературно-творче об’єднання «Калиновий цвіт». Члени об’єднання – вчителі та учні різних шкіл району, друкували свої вірші в обласних та районній газетах. А 1991 року побачила світ перша поетична збірка «Калиновий цвіт», яку було відзначено обласною літературно-мистецькою премією ім. Миколи Трублаїні. Згодом вийшли «Благовіст» і «Гроно». В них також були вірші Михайла Петровича.

  У вихідні, свята, під час відпусток кожну вільну хвилину він присвячував поезії, публіцистиці. Читав і перечитував улюблених авторів, сам пробував писати вірші. До якогось часу все те не виносив на суд читачів, окрім деякої кількості газетних статей, які друкував у «Нових горизонтах», «Подолії», «Освіті», «Слові педагога». Пізніше побачили світ і поетичні доробки Михайла Антонюка: в антології поетів-вчителів «Самоцвіти», збірках поетів-вчителів Жмеринщини (крім вище названих й у збірці «Жмеринські зорецвіти»). Ім’я Михайла Антонюка не забуто й у альманасі поетів Жмеринщини «Чарівна криниченька». Він видав власні збірки поезій «Струнами серця» та «На вітрилах, як на крилах». Деякі з віршів було покладено на музику місцевим композитором Геннадієм Жмеринецьким.

  Педагог за професією, історик за покликанням, Михайло Петрович Антонюк вважав, що народ, який не знає своєї історії, приречений на вимирання. А починаються ці знання з найменшого – любові до того села чи містечка, де жили наші предки, звідки ти сам пішов у цей великий світ. Ще з молодих літ він засвоїв цю незаперечну істину. Тому й завважив головною справою свого життя – дати землякам це знання, дослідивши та виклавши на папері історію сіл і містечок Жмеринщини. У співавторстві з групою краєзнавців вийшов найголовніший твір його життя з промовистою назвою «Через віхи історії» в трьох частинах. Раніше уривки з цих книг друкувалися на сторінках місцевої газети «Колорит».

  Мені як краєзнавцю теж у свій час була нагода познайомитись та спілкуватись з Михайлом Петровичем. Під час написання другої та третьої частин книги «Через віхи історії» він звертався до бібліотеки, допомагала матеріалами, які мала сама. А він ділився зі мною своїм великим «багажем» краєзнавчих знань. Я дуже вдячна йому за це. Неодноразово Михайло Петрович був присутній на заходах в нашій бібліотеці, розповідаючи про цікаві сторінки історії рідного краю. Про це нагадують світлини, які залишились у нас.

  Любов до рідного краю та його історії успадкував від батька син Олег, який працює науковим співробітником Жмеринського міського історичного музею. Він продовжує справу свого батька, досліджуючи минуле нашого краю.

  Вже майже вісім років Михайла Петровича не має серед нас... Він залишив нащадкам свою творчість – численні публікації, вірші, книги, читаючи які ми будемо знову і знову згадувати про цю талановиту й добру людину. Ми пам’ятаємо його гарні справи, щиру усмішку, красу його серця. А людина живе доти, поки живе про неї пам’ять...

  Л.ТУПЧІЙ, провідний бібліограф - краєзнавець КЗ «Жмеринська центральна районна бібліотека ім. В. П. Вовкодава»